Євгеній Павлов
Скрипка. Архівна. Орвохром.
Що поєднує всі три проєкти? Те, що вони закорінені в 70-их роках. Різниця полягає в тому, що «Скрипка» була знята практично за три дні, тоді як два інші — «Орвохром» та «Архівна серія», — розпочаті в 70-х, розтягнулися на два десятиліття й розвивалися у двох напрямах по двох гілках. Один із них — зйомка на слайд-плівку «Орвохром», що давала реальні можливості для роботи з кольором, другий — «Архівна серія», результат повсякденної чорно-білої зйомки.
Скрипка
1972
У розмові з приятелем я розповів, що хочу зняти кадр із роздягненим чоловіком, що стоїть у воді на тлі заходу сонця й розтягує баян. На це мій друг відповів, що його хіпуюча компанія збирається на річку, і в них є скрипка. Із цього почалася історія зйомки, яку ми зробили на одному диханні. Під час дійства один кадр ніби тягнув за собою другий, і третій, і ще, ще… Попри всю незвичність ситуації хлопці працювали з ентузіазмом. І, може, тому, коли зйомки закінчилися, хтось із них сказав: «Здається у нас вийшло щось серйозне». У такому контексті і постав цей імпровізований перформанс.
Архівна серія
1965-1988
Найбільш ранні знімки з «Архівної серії», сфотографованої на чорно-білу плівку, з’явилися наприкінці 1960-х років, а завершилися зйомки цієї серії в 1988-му. Втручання кольору у світлину, на перший погляд, тут здається абсурдним. Але насправді це є результатом рефлексії про природу фотографії, про те, що знімає камера, що реєструється на плівці, які трансформації дає хімія процесу. І тоді стає зрозуміло, що дефекти фотозображення створюють периферійний шар інформації, який графічно наділений власним змістом, і ось саме його, за допомогою кольорової ретуші можна зробити очевидним.
Орвохром
1972-1991
Євгеній Павлов
(Харків, 1949)
У 1968 році прийшов до Харківського обласного фотоклубу, де в 1971 разом із Юрієм Рупіним ініціював створення групи, відомої як Время (Б. Михайлов, О. Мальований, Г. Тубалєв, О. Супрун, О. Ситниченко, А. Макієнко), яка стала визначним центром нонконформістської фотографії в СРСР. Закінчив економічний факультет Харківського державного університету (1967-1972) та кінооператорський факультет Київського державного театрального інституту (1974-1979). Свій дипломний фільм знімав (спільно з В. Тимченком і Є. Гальперіним) у річищі концепцій групи Время, зокрема її «теорії удару», - про зону суворого режиму в Перевальську, де в той час відбував строк видатний український кінорежисер Сергій Параджанов.
Основні фотосерії: «Скрипка» (1972), «Кохання» (1976), «Орвохром» (1972-1991), «Складання» (1974-1989), «Міфології» (1988), «1х7» (1988), «Енергетичні портрети» (1989), «Blatari Vospoda» (1989), «Життя заводу» (1990), серія колажів (1982-1996), «Сорок натюрмортів» (1998), «Будинок побуту» (1974-2002) тощо. Окрему тему складають проекти, створені в діалозі з іншими мистецькими медіа. Так, велику за обсягом «Aрхівну серію» (1965-1988) поєднано формальною технікою введення акцентованої кольорової ретуші до чорно-білих знімків. Дефекти радянських матеріалів Павлов почав розглядати як приховану інформацію, яку потрібно було вручну акцентувати. У проєкті «Тотальна фотографія» (1994) до цього метафізичного розпакування світлини додався спонтанний формотворчий жест. Це найвиразніше втілилося в наступних трьох великих проєктах (куратор Т. Павлова) створених Євгенієм Павловим разом із художником Володимиром Шапошниковим в інтерактивному режимі: «Спільне поле» (1996), «Парнографія» (1998) і «Друге небо» (1998-2003), спроєктованому в жанрі монументальної фотографії для експонування його на стелі на зразок Сикстинської капели.
Роботи автора були показані в Білорусії, Болгарії, Греції, Данії, Іспанії, Італії, Китаї Нідерландах, Німеччині, Латвії, Польщі, Росії, Словаччині, США, Україні, Фінляндії Франції, Чехії, Швеції. Протягом 2017-2019 рр. основні фотосерії Євгенія Павлова були репрезентовані в серії експозицій Grynyov Art Collection (Полтава, Мукачев, Хмельницький, Київ); Come In Gallery (Харків); в експозиціях у рамках Paris Photo 2015-2018: в Grand Palais; в Інституті Румунської Культури і в Українському Культурному Центрі в Парижі; в Українському інституті сучасного мистецтва (Чикаго, США); на виставках «Анонімне суспільство» і «Заборонений образ» в PinchukArtCenter; на персональній виставці «Вулиця Свободи» в Арт-просторі «Set» у Києві.
